Каллі - Різдвяна Гусениця
Одного разу, в місті Вифлеємі, жила гусениця яку звали Каллі. Вона була доброю гусеницею, яка старалась уникати неприємностей. Це було важко для неї, так як вона часто робила неправильний вибір.
Одного дня, поки вона шукала щось поїсти, юна гусениця вирішила вилізти на високий пагорб. Коли вона вилізла на вершину, вона помітила велику печеру, оточену багатьма камнями. Каллі захопилась дослідженням. Вона не була впевнена, що це гарна ідея залізти в темну печеру, алу все-одно вона вирішила зайти.
Одного дня, поки вона шукала щось поїсти, юна гусениця вирішила вилізти на високий пагорб. Коли вона вилізла на вершину, вона помітила велику печеру, оточену багатьма камнями. Каллі захопилась дослідженням. Вона не була впевнена, що це гарна ідея залізти в темну печеру, алу все-одно вона вирішила зайти.
Після того, як вона блукала, як їй здавалось, дуже довго, Каллі думала, що їй вже ніколи не вибратись. Вона заблукала у темряві і сказала сама до себе: "Краще б я ніколи не заходила у цю страшну печеру". Каллі дуже злякалась, бо не знала, що їй робити.
Вона вже майже втратила надію, так як Каллі думала, що ніхто ніколи не знайде її. І в цей момент вона почула звуки ослів, корів, і овець. Ці звуки зробили її щасливою, так як вона більше не відчувала себе самотньою.
Це була холодна і вітряна зимова ніч у Вифлеємі, тож пастирі вирішили завести тварин в печеру наніч. Коли чоловіки зайшли зі свічками, Каллі змогла побачити, що печера була дуже великою. В великій кімнаті чоловіки поставили купи соломи, щоб тварини спали в ній, як в теплих ліжках. Як і інші тварини, Каллі була сонна після важкого дня. Скоро всі швидко заснули.
Вранці пастухи розбудили тварин і швидко покинули печеру. До того часу, коли Каллі прокинулась, їх вже не було. Тварини і пастухи вийшли рано, щоб насолодитись теплом ранкового сонечка. "Що мені тепер робити?", сказала Каллі. Вона відчувала себе так, ніби їй доведеться провести все своє життя в цьому місці.
Скоро люди повернулись, щоб сховати своїх тварин від зимової ночі. Каллі почувалась краще, що ще хтось був із нею у печері, але вона заплакала, знаючи, що вона ніколи не зможу покинути цю велику печеру. Навіть якщо тварини були все ще тут, її ноги були занадто короткі, щоб слідувати за людьми і тваринами і вийти з цієї темноти.
Яраз тоді, коли вона жаліла себе, щось дивне трапилось. Чоловік по імені Йосиф зайшов у печеру. Він почав влаштовувати ліжко з соломи, але не для тварини. Це ліжко було для його дружини - Марії, якій треба було прилягти, щоб вона могла народити свою дитинку.
Гусениця зацікавлено дивилась, як Марія тримала свого новонародженого хлопчика, якого вона назвала Ісусом. Ця дитина випромінювала світло і любов. Коли Каллі подивилась на Ісуса, вона вже не була такою самотньою і наляканою, як раніше.
Тієї ж ночі інші пастухи зайшли до печери і почали співати пісні для дитинки Ісуса. Печера, яка колись була темною, зараз наповнилась світлом, завдяки якому всі відчували мир і щастя. Невдовзі три мудреці, які слідували за яскравою зіркою, прийшли віддати свої Різдвяні подарунки новонародженому Ісусикові. Вони дали йому золото, ладан і миро.
Каллі була сповнена подиву і трепету до цієї маленької дитинки, яка принесла стільки щастя всім, хто приходив на неї подивитись. Але вона була засмучена, що в неї не було ніякого подарунка, щоб подарувати дитині Ісусові. Вона подумала: "Я лише самотня гусениця, яка заблукала у цій печері. Який подарунок я можу дати цій дитині, яка подарувала всім нам світло?". Вона думала, і думала, і ще довше думала.
"Я знаю!" сказала Каллі. Вона була задоволена подарунком, який подарує Ісусові. Вона придумала загорнути себе як Різдвяний подарунок. Вона обережно зробила кокон і загорнула себе у нього. Весь цей час вона тільки і думала, як вона хотіла подарувати цей подарунок Ісусові.
Через деякий час Каллі вийшла із кокона. Саме тоді вона пізнала диво Різдва. Вона більше не була самотньою гусеницею, яка заблукала у печері. Вона була новим творінням - метеликом з чудовою парою крил у вигляді серця.
Коли Каллі вилетіла з темряви на світло, вона щасливо усміхалась. Вона знала, що зробила правильний вибір, і що Ісус буде задоволений її подарунком. Тож кожен раз, коли ми бачимо метелика, він нагадує нам віддати своє серце Ісусові.
Кінець